Головна » Статті » L

Led Zeppelin
Led ZeppelinКраїна: Велика Британія
Роки Активності: 1968—1980 (Злуки: 1985, 1988, 1995, 2007)
Веб Сайт: www.ledzeppelin.com

Led Zeppelin (походить від англ. Lead Zeppelin - «свинцевий дирижабль») — британський рок-гурт, що вважається одним із засновників хард-року та хеві-металу.

Попри своє фактичне розформування більш як 30 років тому внаслідок смерті барабанщика Джона Бонема у 1980, Led Zeppelin досі високо шанується за музичні досягнення, нестандартність, комерційний успіх і широкий вплив. Гурт продав понад 300 мільйонів альбомів у світі, включно із 112 мільйонами в США. Усі їхні студійні роботи, що не були компіляціями, потрапили в Top 10 часопису Billboard (США). Led Zeppelin є першими у списку 100 найвизначніших хард-рокових виконавців від VH1. Журнал Rolling Stone визначає Led Zeppelin як «найважчий гурт усіх часів» і «найвизначніший гурт 70-х». 1995 року Led Zeppelin уведені до Зали слави рок-н-ролу, 2005-го отримали Греммі за значний внесок у розвиток музики, а в травні 2006-го — Polar Music Prize.


Ранні кроки (1968-70)
Робота над дебютним альбомом почалася восени 1968 року у лондонській студії Olimpic Studios ще за старої назви колективу. Для Планта це був перший досвід роботи у професійній студії звукозапису. «Звук був напрочуд важким і снажним... Мій голос тоді лишав бажати ліпшого, проте наш ентузіазм у поєднанні з відмінним звучанням гітари Джиммі... це було просто забійно», — згадував вокаліст.

Гурт успадкував кілька пісень від The Yardbirds: «Dazed And Confused» та «How Many More Times». «Babe, I'm Gonna Leave You» за пропозицією Роберта Планта таки запозичили в Джоан Баез. Це породило безліч пересудів про плагіат Пейджа, але останній був одним з авторів цих пісень. Що гурт розпався, він мав повне право включати ці композиції до свого репертуару. Окрім цих пісень до лонґ-плею увійшли ще 6 речей, які були створені під час запису в студії. Пейдж говорив згодом, що навмисно склав альбом із матеріалу, добре обіграного в ході скандинавських гастролей.У пісенні аранжування були включені деякі студійні імпровизації, але обшири їхні свідомо вирішили звести до мінімуму.
На відміну від The Beatles чи The Rolling Stones, Led Zeppelin не мали студійного ментора (на кшталт Джорджа Мартіна або Джиммі Міллера). Музичним мозком гурту став Джиммі Пейдж, у якого накопичилася безліч нових ідей ще з доби Yardbirds. «Там мені дозволялося багато імпровізувати на сцені, і я почав поступово писати 'щоденник нових ідей', який згодом використовував у Zeppelin. Але крім старих ідей виникла нова: на ґрунті акустичних звукових полотен створити звучання, в якому поєдналися б блюз, хард-рок та акустика — з потужними рефренами, що все це вінчатимуть. Музика, в якій було б громаддя кольорів та відтінків», — пізніше згадував він. Пейдж постійно експериментував із звуком і проявив себе як продюсер-новатор, самостійно вибудувавши унікальне звучання Led Zeppelin, винайшовши й зреалізувавши нові студійні ефекти (зокрема, «випереджальну луну»).

Важкий блюз-рок, який уже до того часу грали Cream, The Jimi Hendrix Experience тощо, дістав абсолютно інше трактування. Led Zeppelin I був визнаний поворотним пунктом для хард-року й хеві-металу, які у цьому альбомі дістали новий шлях поступу. Навдивовижу високий вокал Планта, новаторська робота Пейджа, який витворив власний неповторний стиль загострено-забійного рифу, віртуозний бас та потужні барабани створили ще іншу гілку рок-музики — хард-рок. Саме з цього альбому годиться розпочинати відлік ери цього стилю.

Успішне американське турне зробило свою справу: замовлення на платівку становили 50 тисяч примірників, а до 1975 його прибутки склали 7 мільйонів доларів. Дивоглядний факт з'яви альбому вражає: записаний усього за 30 годин за 1750 фунтів стерлінґів, він зробився одним з найпопулярніших в історії, здобувся на 10 місце в Billboard 200 та на 6 в UK Albums Chart й став мультиплатиновим, як і майбутні твори гурту.

Критики, назагал, зустріли альбом м'яко, втім деякі видання, такі як тижневик Rolling Stone, звинуватили гурт у занадто фривольному поводженні з класикою блюзу, яке межувало з плагіатом, що започаткувало багаторічну війну гурту з «Четвертою владою», яка лише загострювалась зогляду на агресивну тактику Ґранта. Незважаючи на це, до моменту початку роботи над другим альбомом керівництво Atlantic Records, що раніше тримало Led Zeppelin у фаворі, за словами Пейджа,«остаточно впало в екстаз» від гурту.


Записи на телебаченні та радіо
Завершивши в лютому европейський тур, Led Zeppelin 21 березня дали єдиний концерт для британського телебачення, виконавши «Communication Breakdown» у програмі BBC-2 How Late It Is. Два дні потому квартет записався на радіо в передачі Джона Піла Top Gear. По короткому відпочинку у квітні гурт вирушив у друге американське турне. Коли перша поїздка виявилась збитковою, то повторна принесла прибуток сумою 150 тисяч долярів.

Після повернення гурт запросили 27 червня 27 виступити на BBC-1 в лондонській залі Playhouse Theatre для телепрограми «In Concert». Зігравши на фестивалі блюзу та прогресивного року в Баті, Led Zeppelin дали тріумфальний концерт у лондонському Роял Альберт-голлі, після якого значно покращилося ставлення до гурту на Батьківщині. Відбувши червень удома, гурт 5 липня почав треті американські гастролі виступом на поп-фестивалі в Атланті, Джорджія. За рік свого існування гурт уже мав у своєму активі чотири американські й чотири британські концертні турне, з об'єктивних причин пропустивши тільки Вудсток.

17 жовтня, розпочавши четвертий американський тур, він став першим рок-гуртом в історії, який запросили виступити в нью-йоркському Карнеґі-голлі. Поскрізь не лише на глядачів, а й на музичних критиків справила враження свобода творчості, що царювала на сцені. Жоден виступ команди не скидався на попередній; композиції постійно видозмінювались у перебігу імпровизацій. Роберт Плант згадував:
«How Many More Times» неодмінно включала в себя «As Long As I Have You» Мемфіс Мінні чи «Fresh Garbage» Spirit, плюс ще мільйон пісенних шматочків виповзали звідкись з нетрів. У цьому й полягала для мене краса Led Zeppelin. «Whole Lotta Love» ставала поступово еквівалентом «How Many More Times» завдяки розлогим мідл-секціям. Маються бутлеги, що їх просто радісно слухати — як «Smokestack Lightning» переходить у «Hello Mary Lou», а ми підкидуємо один шматок за другим з речей, які ніколи не репетирували. На деяких концертах я починав співати що-небудь — просто аби дізнатися, чи відомі решті акорди. Це була свого роду жива енциклопедія: на здогад — я знаю оцю пісню, давній бі-сайд Ларрі Вільямса, а ви?І починалося! Подекуди ми грали дуже дивні речі: «Dazed & Confused» змінювалася постійно в кожній з своїх частин... Стоячи збоку за лаштунками с сигаретою, я думав: Боже милий, це ж чудово!»

Однак, концерти гурту в США практично не рекламувалися. Поголоска про нього ширилася, як писав згодом К. Кроу, «не через друкарські видання, а за теревенями на задніх сидіннях автомобілів, телефоном чи радіо».


Led Zeppelin II
Альбом «Led Zeppelin II» записувався в кількох американських студіях, — за тим як колектив просувався країною. Хлопці безперестанно гастролювали, відчувалася нестача свіжого матеріалу, тому більшість пісень було перероблено з концертної програми, використовуючи блюзові та рок-н-рольні стандарти (щонайменше три треки, — «Whole Lotta Love», «The Lemon Song», «Bring It On Home», - вибудовані на основі блюзових стандартів, що входили в тогочасний репертуар гатролерів). Проте вони насичені цікавими розгорнутими інструментальними соло, збудовані на простих та яскравих рифах, переробках класичних блюзових мелодій. Платівка вийшла важкою, брутальною та абсолютно прямолінійною.

Вона містила щонайменше три хіти, які гурт виконував на всіх своїх концертах: «Whole Lotta Love», «Heartbreaker» та «Moby Dick». «Whole Lotta Love» стала першим хітом і посідає 75 місце в списку найкращих п'ятисот пісень за всю історію музики. Джиммі Пейдж назвав її «грубою та некультурною піснею».

Всупереч небажанню музикантів, які вбачали свої творіння «неподільними», Atlantic Records випустили скорочений варіант пісні для радіо, тимчасом як на концертах вона виконувалася по 20 хвилин. Колектив і Пітер Ґрант не раз заявляли, що цей сингл за офіційний реліз не вважають.

Заслуговує на увагу і «Heartbreaker» — потужна хард-рокова композиція з чудовим соло посередині. Під час свого інтерв'ю Guitar World Джиммі Пейдж розповів, як народилось це соло: «Я хотів зробити щось незвичайне, несподіване. Проте найголовніше те, що це соло з'явилося вже після запису „Heartbreaker“. Воно пішло, так би мовити, навздогін. Я записав його в іншій студії та вставив до середини пісні. Мабуть ви помітили, що гітара звучить трохи інакше». Також, як далі каже музикант, «це соло було написано на місці», а не раніше. Пісня входить до п'ятисот найкращих пісень за всю історію музики, за версією часопису Rolling Stone. «Moby Dick» — цікаве барабанне соло. На початку та в кінці супроводжується гітарою Пейджа. Барабанні соло рідкість у музиці, тому ця композиція належить до одних із найкращих у доробку «Свинцевого Дирижабля». Дуже часто виконувалася на концертах та розтягувалася на 20 хвилин.

У цьому ж альбомі свій поетичний хист проявив соліст Роберт Плант. «What Is and What Should Never Be» та «Thank You» стали ліричними успіхами гурту. У «Ramble On» вперше вбачається зацікавленість Пейджа і Планта скандинавською міфологією, творчістю Толкіна та містикою.

Спонтанно створений, імпровізований альбом вийшов 22 жовтня 1969 року, і вже наступного дня став золотим. За три тижні він посів 2-е місце в списках Billboard 200, а відтак став першим, відтіснивши бітлівський «Abbey Road», та протримався на верхівці сім тижнів. Альбом очолював також і братинські чарти. Він і досі посідає місце в сотні найкращих рок-платівок «Біллборду», і здобувся за цей час на друге місце в переліку альбомів, які найкраще продаються у США.

За підсумками 1969-го Британія визнала Led Zeppelin найкращим гуртом року, а Роберт Плант став співаком року. Саму платівку визнано найкращою роботою року.


Led Zeppelin III
Відбувши ще кілька коротких серій концертів у США, де кожний виступ тривав по 3-4 години через довгі імпровізації, гурт узяв творчу відпустку для роботи над третім альбомом, — уперше за 2,5 року практично безперервних гастролів. Плант запропонував Пейджу гайнути з ним до розташованого в горах обійстя, щоб знайти натхнення на лоні природи. «Я подумав: написати кілька каліфорнійських, сан-франциських блюзів ми зможемо, перебуваючи лише в цілковито особливому місці», — говорив з цього приводу Плант. Музиканти усамітнилися на Півночі Вельсу, оселившись у відлюдненому котеджі Брон-ер-айр (англ. Bron-Yr-Aur, у перекладі з валійської — «золоті перса»; на конверті альбому, що з'явився, допущено помилку в назві треку «Bron-Y-Aur Stomp»). Робота, яка тут почалась у мобільній студії Rolling Stones, була продовжена у маєтку Гелді Ґрейндж і завершилася в жовтні 1970 року. Джиммі Пейдж описував атмосферу, в якій народжувався альбом:
«Умиротвореність місцини, власне, й задала тональність усьому альбому. Звісно, ми не стали б тут гуркотіти своїми стоватними «Маршалами». Я... цікавився й перед тим класичною гітарою, тож — у котеджі, де не було електрики, — пришов час акустики. Нам і на думку не спало від неї відмовитися, адже це збіглося із змінами  гурту. Найменше ми могли очікувати, що за це нас розгромлять у пресі.»
Еклектичний, значною мірою акустичний Led Zeppelin III вийшов за настроєм пасторальним. Альбом увійшов у верхівки чартів США та Британії. Критики розгромили його, назвали найгіршим. Проте, згодом «реабілітовали» й визнали за класику. За вершинні його композиції вважаються «Immigrant Song», «Tangerine», а також блюз-рокова «Since I've Been Loving You». У числі найліпших пісень Пейдж відзначав також «That’s the Way»: він гадав, що саме в цій історії сонячної дружби двох хлопчиків Плант уперше проявив себе видатним автором текстів.

«Immigrant Song» становить собою справжню хард-рок машину, в якій штудерно сполучилися високий вокал, глухий гуркіт бас-гітари й чергування ритм- та соло-гітари, і стала улюбленою піснею японських фанатів. Ця ж пісня оповила гурт ореолом загадковості: після цього вбивчо-моторошного «морського маршу» вікінґів, преса часто натякала на окрімну зацікавленість четвірки скандинавським фольклором, часто пов'язуючи його з правими поглядами. Якоїсь миті Atlantic Records забажали випустити трек синглом, але Пітер Ґрант заявив: якщо повториться історія з «Whole Lotta Love», то лейбл втратить гурт назавжди, — і переміг.

У липні Led Zeppelin дали концерт у Мілані (на велотреку Віґореллі), що запам'ятався їм назавжди: після сутичок юрби та поліції уся їхня апаратура виявилася потрощеною. Опісля гурт вирушив на гастролі до Японії, Канади й США.

19 вересня, завершивши американські гастролі концертом у Медісон Сквер Ґарден (англ. Madison Square Garden), гурт повернувся на Туманний Альбіон. За тиждень видання Melody Maker проголосило Led Zeppelin переможцем у категорії «Найкращий гурт світу», де до цього шість років беззміно царювали The Beatles. У жовтні золоті диски сумісникам гурту вручив секретар Державної ради Ентоні Ґрант, що подякував музикантам за «Істотний внесок в оздоровлення експортного балансу країни». Однак листопаді 1970 року Atlantic Records зробила гуртові неприємний сюрприз, випустивши без її дозволу сингл «Immigrant Song» («Hey Hey What Can I Do» стала єдиним в історії Led Zeppelin b-сайдом). Поза тим, що вище підіймався гурт до світового визнання, то щільніше його оточували плітки й домисли наймоторошнішого змісту. У 1971 році Джиммі Пейдж придбав маєток Болскін-хаус (англ. Boleskine House), де до 1913 року мешкав одіозно відомий Алістер Кроулі.

У той час Джиммі мав у Лондоні свою власну книгарню, яка спеціалізувалася на окультній літературі, та володів другою у світі за обсягом колекцією публікацій Кроулі. Існує думка, що Пейдж був послідовником і практиком «секс-магії» (англ. Sex Magick), та загадковим чином використовував її у своїй музиці. Пізніше, коли учасники гурту пережили низку особистих трагедій, з'явилася чутка про те, що таким чином постраждалі розплачувалися з «темними силами» за містичні експерименти Пейджа, який дозволяв собі загравати з потойбіччям.


Led Zeppelin IV
Ще до виходу четвертого альбому імідж гурту абсолютно змінився: кумири молоді з'являлися на сцені в розкішних шатах і прикрасах. Музиканти розкошували: замість гастрольних фургонів придбали собі літака («The Starship»), замовляли великі секції в готелях, замість окремих номерів (найпаче в лос-анджелеському «Контінентал Хаят Хаус»), де під орудою Бонама та гастрольного менеджера Річарда Коула часто відбувалися дикі та іноді моторошні оргії, що утворили ґрунт до безлічі пліток, а також цілої «галузі» цеппелінівської міфології. Либонь, найскандальніший епізод (за участю рудої-ґрупі й щойно виловленої з ріки рибки-луціана) мав місце в сіетлівському готелі «Еджуотер Інн» та увійшов в історію під назвою «Red snapper incident». Ці витівки вважалися «докази» того, що учасники гурту схильні до жорстокості, а також садизму.

Навіть гастрольні тріумфи не змогли розпорошити ту вовкувату атмосферу, яка згущувалася навколо гурту. Отак це описав журнал Rolling Stone:
«Гастролі Led Zeppelin справляли дивне враження: з одного боку — багатотисячний натовп фанів, блискучі лімузини, найкращі готелі; з іншого — атмосфера підозрілості, недомовок, вічне відчуття якоїсь відторгненості. Із певного часу на гурт наклали тавро шолудивої вівці англійського хард-року. Щойно гурт вирушав у турне, їм як навперейми випускали Rolling Stones. Перші мали явну перевагу над другими та будь-якої миті могли це довести, але… з газетних репортажів здогадатися про це було не так уже й просто. У ті роки гурт штучно притримували в тіні.»

Роботу над четвертим альбомом гурт розпочав у лондонській студії Island Studios, продовжив у Брон-ер-Айр та завершив у Гедлі Ґрейндж із стоунівською Mobile Studio. Led Zeppelin IV вийшов 8 листопада 1971 року. Оформлення, в якому вийшла платівка, менеджер гурту Пітерг Ґрант кількоро місяців обстоював в Atlantic. Замість назви альбому та імені виконавця на зворотньому боці обкладинки були лише чотири рунічні символи. На те, що платівка належала саме Led Zeppelin вказувало ім'я продюсера - Джиммі Пейдж. Із боку музикантів це був виклик ЗМІ, які створили дуже негативний образ гурту та вважали його популярність штучно роздмуханою.

Саме у цьому альбомі чітко відбилося захоплення митців фолк-музикою, наприклад у пісні «The Battle Of Evermore», яка була записана разом із Сенді Денні. Проте, розвій отримали хард-рокові тенденції, найпаче в піснях «Black Dog» та «When The Levee Breaks».

Обидві лінії ідеально поєдналися в пісні, яка стала леґендою — «Stairway To Heaven». Вона займала перші місця в хіт-парадах англомовного радіо, дарма що не була випущена у форматі синґлу. Досьогодні в її словах шукають зашифрованих послань, однак текст композиції складений із фразеологічних уривків, буцімто взятих з іншого, повнішого першотвору. Самі музиканти оцінювали її по-різному. Плант, що написав текст, як він сам казав, за мотивами книги Льюіса Спенса «Мудрація магії в кельтській Британії», ставився до популярності «Stairway To Heaven» іронічно, гадаючи, що місце в історії їй забезпечила передовсім двозначність, що дозволила всім охочим тлумачити текст по-своєму. Пейдж, напроти, вважав композицію за «квінтесенцію Led Zeppelin» та свій вершинний творчий осяг, так характеризуючи її музичні особливості:
«Я написав Stairway To Heaven, поєднавши цілу купу фрагментів, які були створені окремо. І одна з основних настанов, які я ухвалив, було та, що темп увесь час, від початку до кінця, має зростати. Так я свідомо порушив музичні правила, які вимагають не пришвидшувати, а сповільнювати його.»

Під сильним враженням від композиції перебував і Джон Пол Джонс. Окрім цікавої лірики кульмінаційним моментом пісні є чудове гітарне соло, яке вважається найкращим за всю історію року.

Led Zeppelin IV вважається одним з найкращих альбомів усіх часів, а «Stairway To Heaven» стала гімном рок-музики. Існує легенда, що якась американська радіостанція кільканадцять діб передавала в ефір саме цю пісню, одразу ж після виходу альбому. Четвертий альбом  Led Zeppelin - найуспішніша хард-рокова платівка в історії. Вона посідає 4-е місце в списку альбомів-бестселерів усіх часів; станом на 2006 рік лише в США було продано більш як 23 млн примірників, по всьому ж світі купили 37 мільйонів копій. Три пісні, записані в ході сесії («Down By The Seaside» «Night Flight» «Boogie With Stu»), були розміщені тільки на «Physical Graffiti».

Випуску альбому передували американські гастролі, що стартували в серпні 1971 року. Після короткого відпочинку на Гаваях у вересні «Дирижаблі» вперше відвідали Японію, де гурт дав п'ять виступів (зокрема, благодійний концерт у Хіросімі), і повернулися до Великобританії, звідки Плант та Пейдж вылетіли в туристський вояж країнами Азії. Після виходу альбому, —наприкінці року, - Пітер Ґрант зорганізував підопічним тур невеличкими англійськими клубами, на подяку справжнім фанатам. Однак, ця ідея не втілилась уповні, оскільки гурт усюди опинявся в центрі масовії істерії, яка нерідко переростала в завопорушення.

На початку 1972 року Led Zeppelin гайнули в новий тур до Австралії та Нової Зеландії. Заплановані дорогою вииступи в Сінгапурі були скасовані, оскільки музиканти не були допущені в країну у зв'язку з довгим волоссям. З червня по серпень тривало восьме турне Led Zeppelin Північною Америкою, де на музикантів чекали аншлаги. До цього часу Пітер Ґрант добився від антрепренерів відчислень на рівні 90% доходів від продажу квитків: ця «формула», доти нечувана, була згодом узята на озброєння багатьма відомими гуртами. Потім, у жовтні, вони знову прилетіли до «Країни вранішнього сонця», в листопаді була ще одна серія концертів у Великобританії. У березні 1973-го промчали Європою: Данія, Швеція, Німеччина, Австрія і Франція.


Пост-Led Zeppelin
Після розпаду гурту решта його учасників розпочала сольну кар'єру. Джон Пол Джонс повернувся до продюсерської діяльності. Свій перший альбом Zooma він випустив лише 1999-го. Джиммі Пейдж перед початком роботи над альбомом «Coda» записав саундтрек до фільму Жага смерті 2. У тому ж 1982 році Роберт Плант випустив свій перший сольний альбом «Pictures At Eleven». Критики зустріли його тепло. Узагалі, з усіх членів гурту найуспішнішою є діяльність саме вокаліста. Джиммі часто змінював гурти, брав участь в благодійних концертах. У 1984 році Пейдж і Плант зустрілися в складі спонтанно створеного гурту The Honeydrippers, який записав однойменний міньйон. Опісля Пейдж (разом із Полом Роджерсом (Free, Bad Company) й Крісом Слейдом (екс-Uriah Heep) зорганізував The Firm, супергурт, що выпустив два альбоми.

13 липня 1985 року цеппеліни взяли участь у благодійному концерті Live Aid у Філадельфії з ударниками Тоні Томпсоном та Філом Коллінзом. Коллінз продовжив свою роботу з Плантом і записав перші два сольні альбоми вокаліста. Пейдж описав це об'єднання як «чудовий хаос». Утім, пізніше, у 2004 році, коли вийшов DVD з матеріалами концерту, колишні учасники Led Zeppelin, незадоволені своїм виступом, не дозволили розмістити його запис, оскільки це не відповідало рівню гурту. Проте, щоб показати свій підтрим, Пейдж і Плант передали Live Aid усі кошти з продажу свого «Page and Plant DVD» проекту. Водночас Джон Пол Джонс перерахував гроші для Live Aid від свого виступу разом з Mutual Admiration Society у США.

У 1986 році Пейдж, Плант і Джон Пол Джонс із Томпсоном зібрались задля запису в англійському Баті, але цьому проекту не судилось здійснитися через серйозну аварію, в яку за вибриком долі потрапив барабанщик.
Троє учасників гурту зібралися знову на 40-річчя Atlantic Records у травні 1988. За ударну установки сів син Бонема — Джейсон. Цей виступ розкритикували за погану гру Пейджа.

23 жовтня 1990 вийшов перший Led Zeppelin бокс-сет, який включав треки, що перезаписувалися під персональним наглядом Пейджа. До нього ввійшли чотири композиції, які раніше не видавалися. У США синглом став «Travelling Riverside Blues».

У 1992 вийшов трек-продовження «Immigrant Song» під назвою «Hey Hey What Can I Do», який одразу став синглом у США. Другий бокс-сет був випущений у 1993 році. Два бокс-сети містили всі відомі студійні записи гурту й кілька живих виступів. Тоді ж вийшов і Complete Studio Recordings, десятитомний бокс-сет.

У 1994 році колишніх учасників квартету запросили для участі в програмі MTV Unplugged. Там вони відіграли концерт тривалістю півтори години. В результаті постав альбом No Quarter: Jimmy Page and Robert Plant Unledded і рік потому відбулося шалене світове турне з Чарлі Джонсом (басистом із гурту Планта) та оркестром, який складався, в основному, з арабських музикантів. Саме в цей час з'явились серйозні проблеми у відносинах із Джонсом. Конфлік сягнув апогею, коли на питання одного з репортерів, де їхній басист, Роберт відповів: «Ззовні, паркує автівку».

12 січня 1995 року Led Zeppelin включили до Зали слави рок-н-ролу. Зробили це вокаліст та гітарист гурту Aerosmith Стівен Тайлер та Джо Перрі. На церемонії були присутні Джейсон та Зой Бонем, які представляли батька. Відносини з Джонсом були зіпсовані остаточно, коли той не без іронії заявив: «Спасибі, друзяки, що нарешті згадали мій телефонний номер». І тоді всі помітили погляди Пейджа і Планта на свого басиста. Після вручення нагороди музиканти зіграли невеличкий концерт із Тайлером та Перрі (на барабани покликали Джейсона Бонема) й Нейлом Янґом та Майклом Лі, який замінив Джейсона.

29 серпня 1997 року Atlantic Records випустила синглову версію «Whole Lotta Love» у США та Британії. Це був єдиний синґл-CD, який гурт випустив на Батьківщині. До цього диску ввійшли такі пісні як «Baby Come on Home» and «Travelling Riverside Blues». Він посів 21 позицію. 11 листопада 1997 року вийшов у світ Led Zeppelin BBC Sessions, перший альбом гурту за 15 років. Дводисковий альбом містив переважно студійні записи гурту, які спеціально виконувалися для BBC.
У цей час лідери гурту завжди були на зв'язку. Дует Пейдж та Плант був успішним. У 1998 році він випустив альбом «Walking Into Clarksdale». Пісня «Most High» отримала «Греммі», як найкраща рок-пісня року. На підтрим нового матеріалу пройшло світове турне «Walking Into Everywhere».

У 2002 році покращилися стосунки з Джонсом. Тоді ж британські ЗМІ повідомили про те, що можна очікувати на реюніон гурту.

Протягом 2003 року гурт випустив «живий» альбом «How the West Was Won» та дводисковий Led Zeppelin DVD, який містив записи виступів гурту у різні роки. За рік було продано 520 000 копій DVD.
Журнал Rolling Stone у своєму випуску 2005 року «100 найкращих виконавців всіх часів» надав Led Zeppelin 14 позицію. У листопаді того ж 2005 року Led Zeppelin та російський диригент Валерій Гергієв отримали премію Polar Music Prize. Король Швеції вручив Пейджу, Планту, Джонсу та доньці Бонама нагороди в Стокгольмі в травні 2006 року.

У листопаді 2006 року Led Zeppelin потрапили до британської Зали музичної слави. Телевізійна версія складалася з короткого вступу, виступів відомих фанатів, вручення премії Джимові Пейджу та його промови. Після цього гурт Wolfmother зіграв оду Led Zeppelin, а самі «дирижаблі» виконали один із своїх перших хітів «Communication Breakdown».

27 липня 2007 року Atlantic/Rhino, та Warner Home Video проголосили вихід трьох нових дисків. Першим став «Mothership», який вийшов 13 листопада 2007. Це збірка з 24 найкращих пісень гурту. Також завершено роботу над саундтреком для фільму The Song Remains the Same 20 листопада, і випущено новий DVD.

15 жовтня 2007 з'явилася стаття, яка вказувала на те, що Led Zeppelin укладе серію контрактів, які зроблять їхні пісні приступними у цифровому форматі, передовсім як рінґтони, та цифрове завантаження треків усіх восьми студійних альбомів та всього нового матеріалу. Усе це приступне почерез Verizon Wireless та iTunes.

3 листопада 2007 газета Daily Mirror заявила, що має світові права на шість невиданих треків через свій сайт. 8 листопада радіо XM Satellite Radio запустило XM LED, мережу, яка стала першою, що присвячена якомусь виконавцю. 13 листопада гурт завершив роботу над розміщенням свого матеріалу в iTunes.


Об'єднання 2007 року
За два місяці після смерті Ахмета Ертіґуна (14 грудня 2006), засновника Atlantic Records, удова покійного звернулася до Планта з проханням Led Zeppelin об'єднатись задля одного виступу, кошти від якого підуть до Ertegun's Education Fund, який займається фінансовим підтримом спудеїв-музикантів Британії, США й Туреччини. Ця ідея вже обговорювалася на нараді фонду, до якого входять Міка Ертіґун, промоутер Гарві Ґолдсміт та Біл Кьорбішлі, менеджер Планта. Пізніше Ґолдсміт зізнався, що він бажав повторити успіх Боба Ґелдофа, який зміг об'єднати Pink Floyd для виступу у Live 8. Кьорбішлі знав, із якою повагою ставився Плант до Ахмета і вважав його за «друга, до певної міри спільника». У травні 2007 року Плант пристав на пропозицію, і Кьорбішлі зараз же зв'язався з Пітером Меншем та Річардом Чедвіксом — менеджерами відповідно Джиммі Пейджа та Джона Пола Джонса. Після цього до роботи залучили Джона Гадсона та Джорджа Фірона, американського адвоката Led Zeppelin.

Тим часом у Нью-Йорку відбувся перший концерт пам'яті засновника Atlantic. У складі ансамблю рок-зірок виступив Джон Пол Джонс. Пейдж та Плант перебували в залі, проте, на прохання піднятися відповіли відмовою, чим зіпсували і без того крихкі стосунки з басистом. На щастя перемовини менеджерів виявилися більш ніж ефективними, і вже за три тижні троє колишніх учасників гурту зустрілися у лондонському готелі та домовилися про першу репетицію. За барабанну установку запросили Джейсона Бонама.

Син «Бонзо» вже не вперше грав із Плантом і Пейджем та, за словами останнього, не лише гарно знав усі композиції «дирижаблів», а й усі концертні варіанти кожної пісні. Після двох серій репетицій у червні та вересні, місце проведення яких тримали в таємниці, стало ясно, що об'єднанню «монстрів» хард-року бути.

12 вересня 2007 року було зроблено офіційну заяву, що Джиммі Пейдж, Роберт Плант, Джон Пол Джонс та Джейсон Бонам об'єднуються задля виступу на благодійному концерті пам'яті Ахмета Ертіґуна, який відбудеться 26 листопада 2007 у лондонській O2 Arena. На одній з останніх репетицій Джиммі зламав мізинець на лівій руці та не міг грати протягом 2-х тижнів. Через це концерт перенесли на 10 грудня. Придбані квитки залишилися в силі.

Організатори виступу передбачили ажіотаж навколо виступу: гурт не виступав 19 років та жодної звістки про майбутні виступи не було. Заля цього, а також задля протидії спекулянтам квитки розігрувалися серед людей, що зареєструвалися на сайті Ahmettribute.com. У перші ж дні сервер не витримав перенавантаження та вийшов з ладу. Усього зареєструвалося понад мільйон осіб. Вартість квитка становила 125 англійських фунтів, або 250 американських доларів. Рекордною сумою, що її виклав мешканець шотландського Глазго Кенет Донел за два квитки, стали 83 000 фунтів. Придбати можна було не більше 2-х квитків в одні руки. При цьому про спекуляцію можна було не говорити: на квитку вказувалися персональні дані везунчика, які перевірялися на вході.

У листопаді проголосили, що в концерті візьме участь гітарист The Who Піт Тауншенд, колишній бас-гитарист The Rolling Stones Білл Ваймен, Паоло Нутіні та гурт Foreigner. Прес-служба The Rolling Stones спростувала відомості про виступ Міка Джаґґера та Чарлі Вотса.

Джиммі Пейдж сподівався, що гурт почне роботу над новим матеріалом, та, можливо, попрацювавши вийде у світове турне. Проте, Плант критично до цього поставився. 25 січня 2008 року у Токіо Пейдж презентував нову збірку Mothership. В інтерв'ю він заявив, що повністю готовий до світового турне, але остаточну відповідь зможе дати не раніше вересня, коли закінчиться сольний тур Планта. Усі сподівання на остаточну злуку гурту розбив Роберт Плант, який заявив, що відмовляється від світового турне через свою роботу з Елісон Краусс. На його думку возз'єднання не має сенсу, оскільки час гурту минув. За деякими даними всім учасникам гурту пропонували по 100 мільйонів доларів за турне, але Плант був непохитним.


Дискографія
Студійні записи

Led Zeppelin (LP, Atlantic Records, 12 січня 1969)
Led Zeppelin II (LP, Atlantic Records, 22 жовтня 1969)
Led Zeppelin III (LP, Atlantic Records, 5 жовтня 1970)
Led Zeppelin IV (LP, Atlantic Records, 8 листопада 1971)
Houses of the Holy (LP, Atlantic Records, 28 березня 1973)
Physical Graffiti (2 LP, Swan Song, 24 лютого 1975)
Presence (LP, Swan Song, 31 березня 1976)
In Through the Out Door (LP, Swan Song, 15 серпня 1979)
Інші
The Song Remains The Same (концертний, 2 LP, Swan Song, 21 вересня 1976)
Coda (LP, Swan Song, 19 листопада 1982)
Категорія: L | Додав: DenSDA (09.01.2017) | : Led Zeppelin на Rock FM Україна
Переглядів: 410 | Теги: LED ZEPPELIN | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Єдина моя амбіція в житті – це якнайкраще грати рок!
Syd Barrett
'Pink Floyd' в каталозі рок-виконавців
Bon Jovi - New Year's Day